Прогрес як нерівномірна система
Прогрес поєднує розвиток знань, технологій, людини, суспільства та інституцій. Досягнення в одній сфері відкриває можливості в інших і змінює те, чого їм бракує. Тому пріоритети розвитку мають змінюватися разом із його результатами.
Фізика дає інструменти енергетиці; енергетика змінює виробництво; медицина впливає на тривалість життя; довше життя ставить нові питання перед освітою, працею та сім’єю. Це мережа залежностей, у якій локальне досягнення може принести і користь, і нові труднощі.
Різним сферам потрібні різні темпи
Синхронізація означає узгоджений розвиток пов’язаних сфер. Вона не потребує однакової швидкості. В один період вузьким місцем може бути нейронаука, в інший — енергетика, фундаментальна біологія або здатність інституцій використовувати вже наявне знання.
Якого знання або спроможності зараз бракує, щоб відкрити найбільше можливостей для подальшого розвитку?
Пошук відповіді враховує ціну помилок, доступність дослідження, тривалість роботи й альтернативи. Цікава тема ще не обов’язково є головним вузьким місцем; великий бюджет сам по собі не доводить завищеного пріоритету.
Розвиток здатності розвиватися
Синхронізм пропонує зробити виявлення таких залежностей постійною функцією цивілізації. Університети, наукові фонди, підприємства й громадські інституції вже оцінюють пріоритети. Наше питання — як поєднати ці часткові картини, помічати пропущене й перевіряти ефект рішень.
Рефлексивна цивілізація спостерігає за власним розвитком: висуває припущення про вузьке місце, пробує змінити розподіл уваги та ресурсів, оцінює наслідки й коригує наступний крок. Конкуруючі оцінки та можливість їх оскаржити потрібні самому цьому процесу.
Це довготривала здатність перебудовувати власні пріоритети. Сфери, які сьогодні здаються центральними, можуть поступитися іншим; самі інструменти пошуку також потребуватимуть перегляду.