Чому розуміння недофінансоване
Розрив не є чиєюсь недбалістю. Він є передбачуваним наслідком того, як улаштовані стимули: знання, яке перетворюється на продукт, фінансується інакше, ніж знання, яке не перетворюється ні на що, крім уточнення.
Новий процесор, модель, препарат, батарея чи виробничий процес мають очевидний матеріальний результат і зрозумілий цикл повернення вкладень. Дослідження природи свідомості, структури особистості чи політичної зрілості такого циклу не мають і мати не можуть.
Через це виникає стійкий селективний тиск. Не змова й не помилка окремих людей — просто різні типи знання по-різному конвертуються в актив, і система послідовно обирає той, що конвертується краще.
Заперечення про наявність
Найочевидніша відповідь на це: філософські кафедри існують, гранти видаються, лабораторії свідомості працюють. Усе правда. Наш аргумент не про наявність, а про масштаб.
Порівнювати треба не «є чи немає», а порядок величини відносно тієї сфери можливостей, яку це знання мало б обслуговувати. Людство вкладає сотні мільярдів у створення інтелектуальних систем. Дослідження природи інтелекту, свідомості й морального статусу таких систем отримують бюджети, менші щонайменше на два порядки. Існування окремих лабораторій і програм тут майже не змінює картини.
Що з цим можна робити
Ми не вважаємо, що відповідь полягає в заміні ринкової логіки. Практичніше інше: погано зрозумілі наслідки технологій самі створюють економічні й репутаційні ризики. Це робить глибоке дослідження людини й суспільства потенційно цінним навіть усередині ринкової логіки.
З часом капітал може навчитися купувати розуміння так само, як сьогодні купує обчислення, інженерів і патенти.
Джерелами можуть бути держави, приватний капітал, філантропія, університети й міжнародні організації. Але спочатку потрібна мова, якою можна назвати те, що купується. Саме з цього синхронізм і починає — не з грошей, а зі словника.